Надто багато. Азарт перевищував небезпеку.

123

І я вирішила, що нам варто постійно змінювати організаційну структуру та теорію.

Тому через півроку ми перестали гратися в козаків-розбійників і на деякий час просто

зникли з вашого поля зору. А ще через півроку було здійснено викрадення пасажирських

літаків WizzAir. Операція під назвою «I want to wizz!». Через неї виникла сварка між

угорським та українським урядами, цілком заслужено і вже з-за бугра обвинувачували в

бездіяльності. Але сила звички не може змусити зробити хоч крок. Влада мовчала.

Тому на наступному літаку KLM, що був вкрадений нами, було 90 пасажирів. Нічого не

сталося, літак просто приземлився в іншому аеропорту. Там виникла паніка з паспортами

та візами. А що найстрашніше – у викраденні не було задіяно жодного постійного члена

групи. Два пілота та один диспетчер. Всі вони зникли після посадки літака. А Клод

вперше взяв відповідальність на себе, бо це не був терористичний акт, це було звичайне

хуліганство. Його ім’я фігурувало лише двічі – заява в Esquire та викрадення літака KLM.

Прокурор: Як вам вдалося підкупити пілотів та диспетчера? Я не розумію…

Віра: Ви й справді нічого не розумієте. З приходом Клода це перестало бути

студентською організацією, невдоволеною режимом. Це були люди, що робили це

цілеспрямовано. Їм за це платили і казали, кого треба прибрати. Хто платив – Клод ніколи

не казав. Але замовник з’явився разом з ним. Вільні гроші ми витрачали на такі от

Забаганки.

Прокурор: Звідки ви це знаєте?

Віра: Так казали. Всі знали. Це не було для когось новиною. Крім того, Клод чудово знав,

хто такий аналітик. І чудово знав, скільки потрібно інформації, щоб сконструювати

ідеальну схему роботи.

Прокурор: Ви вчилися на аналітика?

Віра: Ні, на архітектора. Архітектор – це той самий аналітик. Він так само, як і аналітик,

повинен робити висновки з отриманої інформації.

Прокурор: Де зараз Клод?

Віра: Клод помер під час операції «Синхронізація».

Прокурор: Це ви про що?

Віра: Про останній раз. Про операцію «Синхронізація». Ви всі почали активно

експлуатувати факт терористичної загрози в своїх політичних проектах. Посилаючись на

терористичну небезпеку, обгрунотовували доцільність обмеження демократичних прав і

свобод. Ви організували 4 показушних арешти. Через тиждень було інсценовані 2 вибухи

біля метро співробітниками спецслужб. І тут Клоду стало нічим крити. Він не взяв

відповідальність на себе, не зробив офіційної заяви. Але це мало допомогло, хоч на

рахунку організації не було смертей мирних жителів. Всі знали, що нас цікавлять лише

політики та чиновники, але… ніхто не може довіряти тому, хто вбив хоча б раз. І Клод це



розумів. Фактично, ми програли.

І він замислив останню операцію. Він хотів піти як герой, а не як політв’язень у тюрязі.

Людям потрібна була релігія, віра в щось краще, що ні один з вас, придурків, дати не міг,

але могли дати ми. Тому він задумав тотальний розпуск групи. Але заявою в Esquire цього

разу не могло обмежитися. Ми всі, 20 членів групи, що залишилися, повинні були

померти. Він задумав синхронний підрив 20-ти кабінетів у будівлі Кабінету Міністрів.

«Де, все почалося, там все і закінчиться» - так він казав про цю операцію. 20 людей, які на

той час залишалися в організації синхронно заходили на прийом до міністрів у владну

структуру. Вони були записані на той самий час. Цього разу ми знайшли інформатора, без

нього було не обійтися. Він був навіть більше, ніж інформатор. Він став співучасником.

Він був загнаною вівцею. Принаймні, він відверто в це вірив. І всі 20 чоловік синхронно

підривали 20 кабінетів. Єдиною проблемою була я, яка поки що залишалася невдахою

стосовно зброї. Мою бомбу виготовляв Клод. За день до цього в мене була справжня

істерика, насправді вона тривала понад місяць – навіть довше, ніж тривали приготування

до операції. Я почала страшенно боятися. І я навіть сама не могла пояснити причину цього

страху. Але Клод завжди вмів заспокоювати… «Якщо нам пощастить, то до світанку ти

вже будеш мертва» - мені подобалася ця фраза. І все було б добре, якби не вибухнуло

лише 19 бомб. Пережахана тим, що залишуся зовсім сама на з’їдення вовкам, я ледь жива

добігла до Клода. Він був чоловіком, що закриває тобі очі своєї рукою, коли ви йдете з

ним поміж трупів. А трупи були всюди. Всюди і завжди. От і весь Клод. От і все, що я про

нього знала. Він довів мене до виходу, а потім помер. На останок він сказав «Бережи себе»

- найбанальніша річ, яку собі може дозволити чоловік, коли знає, що йде назавжди. Я

повинна була померти. А мене прийняли за потерпілу. Я потрапила в лікарню. З мене

знімали одяг, на якому в перемішку з моєю кров’ю була кров Клода. Жодного родича,

жодного відвідувача, навіть без медичної страховки. Все це було розкішшю для мене. Все

це було недозволено. Через день, після того, як мене виписали, я самовільно оголосила

про розпуск. От і все…

Прокурор: Як ви знаходили нових людей?

Віра: Оголошення в сіті.

Прокурор: Де?

Віра: В інтернеті.

Прокурор: … Чому після операції «Синхронізація» ви знову не набрали команду?

Віра: Бо ми програли. Я завжди казала, що головне – не вбити, а налякати. А Клод завжди

відповідав на це, що налякати можна лише одним способом – вбити… Ми обидва були

неправі.

Прокурор: Для вбивства президента ви теж людей в інтернеті знайшли? Так і написали:

«Відкрита вакансія на посаду кіллера. Ціль – президент»? Скільки людей відгукнулися?

Віра: Ми влаштували серію замахів на президента. Ми опублікували в інтернеті смертний


1169047886705611.html
1169067936629085.html
    PR.RU™